Ципрубицин (Cipla)

Склад

діюча речовина: epirubicin;
1 флакон містить епірубіцину гідрохлориду  10 мг або 50 мг;
допоміжні речовини: лактоза, моногідрат; метилпарагідроксибензоат (Е 218); кислота хлористоводнева концентрована.

Лікарська форма

Ліофілізат для розчину для інфузій.

Фармакотерапевтична група

Цитотоксичні антибіотики та споріднені препарати.

Клінічні характеристики

Показання

Рак молочної залози, злоякісні лімфоми, саркоми м’яких тканин, рак шлунка, рак печінки, підшлункової залози, прямої кишки, рак шийно-лицьової ділянки, рак легенів, рак яєчників, лейкемія.

Внутрішньоміхурове введення Ципрубіцину показане при лікуванні поверхневого раку сечового міхура (перехідноклітинний рак, карцинома in situ) та для профілактики рецидиву після трансуретральної резекції.

Протипоказання

Підвищена чутливість до активної речовини або до будь-якої допоміжної речовини, інших антрациклінів та антраценедіонів. Вагітність та період годування груддю. Дитячий вік.

Пацієнтам з активною депресією функції кісткового мозку внаслідок раніше проведених курсів лікування із застосуванням інших протипухлинних засобів або радіотерапії та пацієнтам, які вже отримували лікування із застосуванням максимальних кумулятивних доз епірубіцину і/або інших антрациклінів (наприклад, доксорубіцину та даунорубіцину).

Препарат також протипоказаний пацієнтам з тяжкими кардіопатіями, наявними в анамнезі або на даний час, пацієнтам з тяжким порушенням функції печінки та за наявності генералізованої інфекції.

Внутрішньовенне введення протипоказано пацієнтам з персистуючою мієлосупресією, нещодавно перенесеним інфарктом міокарда, тяжкою аритмією, нестабільною стенокардією та міокардіопатією.

Внутрішньоміхурове введення протипоказано пацієнтам з інфекціями сечовивідних шляхів, інвазивною пухлиною, що проростає м’язовий шар сечового міхура, запаленням сечового міхура та пацієнтам з гематурією. Особливої уваги потребують труднощі у проведенні катетеризації (а саме: уретральна непрохідність, викликана значним внутрішньоміхуровим новоутворенням).

Спосіб застосування та дози

Ципрубіцин застосовують внутрішньовенно чи внутрішньоміхурово, не вводити внутрішньом’язово або інтратекально.

Внутрішньовенне введення

Схема застосування при стандартному дозуванні. При монотерапії Ципрубіцином як антибластомним препаратом рекомендована доза для дорослих становить 60-90 мг/м2 площі поверхні тіла, яку вводять шляхом внутрішньовенної ін’єкції протягом 5-      &n bsp;       10 хвилин з інтервалами у 21 день, відповідно до стану крові/кісткового мозку.

Схема застосування при призначенні високих доз

Рак легенів. При монотерапії у високих дозах для лікування раку легенів Ципрубіцин повинен вводитися відповідно до нижчезазначених схем:

- дрібноклітинний рак легенів у пацієнтів, які раніше не отримували лікування: 120 мг/м? в 1 день кожні 3 тижні;

- недрібноклітинний рак легенів (епідермоїдний, сквамозний та аденокарцинома) у пацієнтів, які раніше не отримували лікування: 135 мг/м? в 1 день або 45 мг/м? в 1, 2, 3 дні кожні 3 тижні.

Рак молочної залози. Дози до 135 мг/м? (при монотерапії) та до 120 мг/м? (при комбінованій терапії), які вводилися кожні 3-4 тижні, були ефективними та добре переносилися пацієнтками з раком молочної залози.

При ад’ювантній терапії раку молочної залози на початкових стадіях рекомендовані дози варіюють від 100 мг/м? до 120 мг/м? кожні 3-4 тижні. Препарат слід вводити шляхом внутрішньовенної болюсної ін’єкції протягом 5-10 хвилин або шляхом  внутрішньовенної інфузії протягом не більше 30 хвилин. Рекомендовано застосування нижчих доз (60-75 мг/м? або 105-120 мг/м? у схемах дозування для високих доз) пацієнтам зі зниженим резервом кісткового мозку внаслідок попереднього лікування із застосуванням хіміотерапії та/або променевої терапії, пацієнтам літнього віку або з пухлинною інфільтрацією кісткового мозку. Загальну дозу на цикл можна розділити для прийому протягом 2-3 послідовних днів. При застосуванні в комбінованій терапії з іншими протипухлинними препаратами дози Ципрубіцину слід відповідним чином зменшувати.

Оскільки основним шляхом елімінації препарату є гепатобіліарна система, пацієнтам з порушеною функцією печінки дозу Ципрубіцину слід знижувати, щоб уникнути посилення загальної токсичності. В цілому, якщо рівень білірубіну перебуває в діапазоні 1,4-3 мг/100 мл, а рівень затримки бромсульфофталеїну (БСФ) становить 9-15 %, рекомендовано призначення половини звичайної дози. Якщо ж рівні білірубіну та рівень затримки БСФ перевищують вищезгадані, рекомендовано призначення чверті звичайної дози.

Помірне порушення функції нирок не є достатньою причиною для зміни рекомендованих доз через низький рівень екскреції Ципрубіцину нирками.

Внутрішньоміхурове введення. При лікуванні перехідноклітинної папілярної карциноми рекомендовано проведення щотижневих інстиляцій по 50 мг, які повторюються протягом 8 тижнів. У випадку розвитку місцевої токсичності (хімічного циститу) доцільно знизити дозу до 30 мг. При лікуванні карциноми in situ дозу можна підвищити до 80 мг згідно з індивідуальною переносимістю пацієнта.

Для профілактики рецидиву після трансуретральної резекції поверхневих пухлин рекомендовано проведення щотижневих інстиляцій по 50 мг, які повинні повторюватися протягом 4 тижнів, після чого інстиляція тієї ж дози один раз на місяць триває до повного року.

Спосіб застосування

Внутрішньовенне застосування. Внутрішньовенне введення повинно тривати протягом 5-10 хвилин через систему для внутрішньовенних інфузій, переконавшись, що голка правильно введена у вену, причому флакон із фізіологічним розчином повинен вже бути встановлений. Ця техніка знижує ризик екстравазації препарату та забезпечує можливість промивання вени фізіологічним розчином наприкінці введення препарату. Витікання Ципрубіцину з вени протягом введення може призвести до ураження тканин і навіть до некрозу. Венозний склероз може мати місце в результаті ін’єкції в тонкі судини або при повторних ін’єкціях в одну і ту саму вену.

Внутрішньоміхурове застосування

Розчин Ципрубіцину, який вводиться через катетер, повинен лишатися в сечовому міхурі протягом однієї години, після чого пацієнт повинен випорожнити сечовий міхур. Під час інстиляції пацієнт повинен повертатися з боку на бік для забезпечення більш рівномірного впливу розчину препарату на стінки сечового міхура.

Приготування розчину

Ципрубіцин слід розводити у 0,9 % розчині натрію хлориду або стерильній воді для ін’єкцій. Вміст флакона знаходиться під від’ємним тиском. З метою запобігання утворенню аерозолю під час розчинення слід дотримуватися обережності після введення голки у флакон. Слід запобігати вдиханню аерозолю препарату під час приготування розчину. Набирати розчин з флакона слід безпосередньо перед застосуванням. Дозволяється лише одноразовий відбір препарату з флакона.

Препарат слід використати протягом 24 годин після першого проколювання пробки флакона. Невикористаний розчин слід знищити.

Для внутрішньовенного застосування Слід віддавати перевагу 0,9 % розчину натрію хлориду, оскільки таким чином утворюється ізотонічний розчин, який переноситься краще.

Для внутрішньоміхурового застосування встановлена доза Ципрубіцину повинна завжди розчинятися у 50 мл 0,9 % розчину натрію хлориду або стерильній дистильованій воді. Після додавання розчинника флакон струшують до повного розчинення препарату.

Побічні реакції

Були отримані повідомлення про такі побічні ефекти.

Інфекції та інвазії: інфекції.

Доброякісні і злоякісні новоутворення: гострий лімфолейкоз, гострий мієлолейкоз.

З боку крові і лімфатичної системи: лейкопенія, нейтропенія, фебрильна нейтропенія, анемія, тромбоцитопенія, гіперурикемія, сепсис, септичний шок, гранулоцитопенія, геморагія.

Розлади метаболізму та живлення: анорексія, гіпоксія тканин у результаті мієлосупресії.

З боку органа зору: кон’юнктивіт, кератит.

З боку серця: застійна серцева недостатність (задишка, набряк, гепатомегалія, асцит, набряк легень, випіт у плевральну порожнину, ритм галопу), кардіотоксичність (анормальні показники ЕКГ, аритмія, кардіоміопатія), вентрикулярна тахікардія, брадикардія, атріо-вентрикулярна блокада, блокада ніжок пучка Гіса.

Судинні розлади: припливи, тромбоемболія, включаючи емболію легеневої артерії.

З боку дихальної системи: пневмонія, утруднення дихання.

З боку шлунково-кишкового тракту (ШКТ): нудота, блювання, мукозит, стоматит, діарея, езофагіт. Мукозит може виникнути через 5-10 днів від початку лікування. Зазвичай спостерігається у формі болісного стоматиту, здебільшого з боку язика та на під’язиковій слизовій оболонці.

З боку шкіри і підшкірної клітковини: втрата волосся (зазвичай оборотна, зустрічається у 60-90 % пацієнтів та у чоловіків супроводжується припиненням росту волосся на обличчі), локальна токсичність, висипання, свербіж, зміни шкіри.

З боку репродуктивної системи і молочних залоз: аменорея, азооспермія.

Загальні розлади та стан місця введення: слабкість, запаморочення, астенія, гарячка.

Дослідження: безсимптомне зменшення фракції викиду лівого шлуночка, зміни рівнів трансаміназ.

Інші побічні реакції

З боку імунної системи: іноді повідомлялося про випадки алергічних реакцій з гарячкою, тремтінням, кропив’янкою. Можливе виникнення випадків анафілактичного шоку.

З боку метаболізму та живлення: зневоднення.

Судинні розлади: флебіт, тромбофлебіт, шок.

З боку ШКТ: біль або відчуття жару, ерозії, утворення виразок, кровотеча, гіперпігментація слизової оболонки ротової порожнини.

З боку шкіри і підшкірної клітковини: еритема, припливи, гіперпігментація шкіри і нігтів, фоточутливість, гіперчутливість до опромінювання (реакція шкіри після опромінення), кропив’янка.

З боку нирок та сечовидільної системи: забарвлення сечі у червоний колір на 1-2 добу після введення препарату, хімічний цистит, зрідка – геморагічний цистит, відчуття печіння, полакіурія.

Загальні розлади та стан місця введення: гарячка, озноб.

Передозування

При введенні дуже високих разових доз епірубіцину можуть виникнути дегенеративні зміни – міокардіальна токсичність, гострі порушення серцевої діяльності (протягом 24 годин), тяжка мієлосупресія (протягом 10-14 діб) і токсичні прояви з боку травного тракту. У цей період лікування повинно бути підтримуючим і пацієнти мають перебувати у стерильних лікарняних боксах для запобігання можливим інфекціям.

Застосування в період вагітності або годування груддю

Ципрубіцин може спричинити ушкодження хромосом сперматозоїдів людини. Чоловіки, які отримують лікування Ципрубіцином, повинні використовувати ефективні засоби контрацепції.

Ципрубіцин може спричинити аменорею або передчасне настання менопаузи у жінок.

При застосуванні у вагітних епірубіцин може спричиняти ушкодження плода, тому його не можна застосовувати під час вагітності.

Перед початком лікування у жінок репродуктивного віку можливість вагітності повинна бути виключена, а протягом самого лікування жінки повинні користуватися ефективними методами контрацепції.

Чи виділяється епірубіцин у материнське молоко, залишається невідомим. У зв’язку з тим, що багато препаратів, у тому числі й антрацикліни, виділяються у материнське молоко, а також у зв’язку з можливістю серйозних побічних проявів, спричинених епірубіцином у немовлят, яких годують груддю, матерям слід припинити годування груддю до початку застосування препарату.

Діти

Ефективність і безпека застосування препарату для лікування дітей не відома, тому препарат не застосовують у педіатричній практиці.

Особливі заходи безпеки

Враховуючи високу токсичність епірубіцину, медичний персонал, що проводить терапію, повинен мати відповідну кваліфікацію, а також мати досвід та знати правила роботи з цитостатиками. Лікування Ципрубіцином повинне проводитися тільки кваліфікованими лікарями, які мають досвід застосування протипухлинних препаратів.

З огляду на токсичну природу препарату слід дотримуватися певних запобіжних заходів:

– Персонал повинен мати хорошу підготовку з техніки розведення і введення.
– Вагітних не слід допускати до роботи з препаратом.
– Персонал, який працює з епірубіцином, повинен використовувати захисний одяг: захисні окуляри, захисний халат, одноразові рукавички і маску.
– Робоча поверхня повинна бути пристосована для розчинення препарату (бажано під системою з ламінарним потоком повітря); робоча поверхня повинна бути захищена одноразовим абсорбуючим папером на пластиковій основі.
– Усі засоби, що використовуються при приготуванні розчину, введенні препарату чи прибиранні, включаючи рукавички, слід зібрати в одноразові пакети для токсичних відходів з метою подальшої утилізації високою температурою.
– Розлитий або розбризканий розчин слід прибирати з використанням розчину натрію гіпохлориду (1% активного хлору) шляхом промокування і змивання водою.
– Усі матеріали, використані для прибирання, знищують, як вказано вище.
– У разі контакту шкіри слід промити уражену ділянку водою з милом або розчином натрію бікарбонату. Однак не слід при цьому використовувати щітку.
– У разі контакту з оком (очима) утримуйте повіку ураженого ока (очей) і промивайте очі великою кількістю води протягом щонайменше 15 хвилин. Потім слід звернутися до лікаря.
– Завжди мийте руки після зняття рукавичок.

Особливості застосування

Протягом першого циклу лікування Ципрубіцином важливим є ретельний та частий нагляд лікаря за пацієнтом, необхідно дуже уважно стежити за основними функціями організму (проводити лабораторні аналізи та контролювати серцеву функцію).

Слід регулярно контролювати кількість лейкоцитів, еритроцитів та тромбоцитів. Лейкопенія та нейтропенія є тимчасовими як при застосуванні стандартних доз, так і при застосуванні високих доз, хоча в останньому випадку ступінь є тяжчим. Показники досягають мінімального рівня між 10-м і 14-м днем, повертаючись до нормального значення на 21-й день. Дуже рідко у пацієнтів, які отримали високі дозі, спостерігається виражена тромбоцитопенія (<100000 тромбоцитів/мм?).

Епірубіцин чинить еметогенну дію. Вже на початку застосування препарату може розвинутися мукозит або стоматит, які в деяких випадках за кілька днів можуть прогресувати до утворення виразок. У більшості хворих цей побічний ефект зникає на третьому тижні лікування.

Основним шляхом виведення епірубіцину є гепатобіліарна система. Тому до початку і під час застосування епірубіцину слід контролювати загальний білірубін і активність АсАТ в сироватці крові. У хворих з підвищеним рівнем білірубіну та збільшеною активністю АсАТ спостерігається сповільнення кліренсу препарату з подальшим зростанням загальної токсичності. У таких випадках рекомендовано зменшення дози препарату. До початку лікування та, якщо можливо, протягом лікування необхідно контролювати функції печінки за допомогою стандартних лабораторних аналізів (АСТ, АЛТ, лужна фосфатаза, білірубін, БСФ). Хворим з тяжкою печінковою недостатністю епірубіцин призначати не слід.

До початку і під час застосування епірубіцину слід контролювати рівень сироваткового креатиніну. Для хворих із рівнем сироваткового креатиніну більше 5 мг/дл слід зменшити дозу препарату.

Дуже обережно слід застосовувати препарат при перевищенні кумулятивних доз 900 мг/м?, як при призначенні стандартних доз, так і при призначенні високих доз. Вище цього рівня значно підвищується ризик розвитку необоротної застійної серцевої недостатності.

Є свідчення про рідкісні випадки розвитку кардіальної токсичності і при застосуванні нижчих доз.

У будь-якому випадку серцева функція повинна контролюватися протягом лікування для того, щоб мінімізувати ризик появи порушення функції серця, описаного для інших антрациклінів.

Відомо, що таке порушення функції серця може виникати навіть через декілька тижнів після припинення лікування та іноді не піддається лікуванню із застосуванням специфічної медикаментозної терапії.

Потенційний ризик кардіотоксичності може збільшуватися у пацієнтів, які отримували радіотерапію одночасно або раніше в ділянці середостіння/перикарду. У будь-якому випадку доцільно, стосовно повної дози Ципрубіцину, враховувати супутню терапію, призначену кожному окремому пацієнту, до складу якої входять інші препарати з можливою кардіотоксичною дією.

Перед та після кожного циклу лікування рекомендовано проведення ЕКГ. Зміни показників ЕКГ, наприклад, вирівнювання чи інверсія зубця Т, депресія сегмента ST чи поява аритмії, зазвичай транзиторної та оборотної, не обов’язково свідчать про необхідність призупинення лікування.

Кардіоміопатія, спричинена антрациклінами, зокрема доксорубіцином, пов’язана зі стійким зниженням вольтажу комплексу QRS, подовженням систолічного інтервалу (PEP/LVET) за межі нормальних значень та зменшенням фракції шлуночкового викиду.

Контроль серцевої функції пацієнтів, які отримують Ципрубіцин, є дуже важливим. Її оцінка повинна виконуватися із застосуванням неінвазивних методів, таких як ЕКГ, ехокардіографія, а визначення фракції викиду можливе за допомогою сцинтиграфії міокарда.

Фактори ризику розвитку кардіотоксичності включають серцево-судинні захворювання в активній фазі або в період ремісії, раніше проведену або супутню променеву терапію середостіння чи перикардіальної зони, раніше проведену терапію іншими антрациклінами або антраценедіонами, одночасне застосування препаратів, що мають здатність пригнічувати скоротливу функцію серця або кардіотоксичних препаратів (наприклад, трастузумаб). Антрацикліни, включаючи епірубіцин, не слід призначати в комбінації з іншими кардіотоксичними препаратами до того часу, поки не буде можливим проведення частого контролю функції серця. Пацієнти, які отримують антрацикліни після припинення лікування іншими кардіотоксичними препаратами, особливо з довгим періодом напіввиведення (наприклад, трастузумаб), також можуть бути в групі ризику розвитку кардіотоксичності. Період напіввиведення трастузумабу становить приблизно 28,5 дня і може продовжувати циркулювати в крові до 24 тижнів. Тому слід уникати лікування антрациклінами протягом 24 тижнів після припинення лікування трастузумабом, якщо можливо. Якщо антрацикліни призначають раніше цього терміну, слід уважно контролювати функцію серця.

Функцію серця слід контролювати у пацієнтів, які отримують високі загальні дози, а також у пацієнтів, які входять до групи ризику.

Існує ймовірність того, що токсичний вплив епірубіцину та інших антрациклінів або антраценедіонів може додаватися.

Як і решта цитотоксичних препаратів, епірубіцин може спричиняти мієлосупресію. Гематологічний профіль, включаючи лейкоцитарну формулу, слід оцінювати перед кожним циклом терапії епірубіцином. Дозозалежна оборотна лейкопенія та/або гранулоцитопенія (нейтропенія) є основними проявами гематологічного токсичного впливу епірубіцину і найчастішою гострою дозообмежуючою токсичністю препарату. Клінічними проявами тяжкої мієлосупресії є гарячка, інфекції, сепсис/септицемія, септичний шок, геморагія, тканинна гіпоксія або смерть.

У деяких пацієнтів, які отримували антрацикліни, у тому числі епірубіцин, описані випадки розвитку вторинного лейкозу з прелейкемічною фазою або без неї. Вторинний лейкоз частіше зустрічається при застосуванні цих препаратів у комбінації з іншими протипухлинними засобами, які спричиняють пошкодження ДНК, у пацієнтів, які раніше отримували інтенсивну цитотоксичну терапію або антрацикліни у високих дозах. Вторинні лейкози можуть мати латентний період тривалістю 1-3 роки.

Введення препарату в судину дрібного калібру або повторні введення в одну й ту ж вену можуть спричинити флебосклероз. У разі дотримання рекомендацій щодо процедури введення ризик флебіту/тромбофлебіту в місці введення значно зменшується.

Екстравазація епірубіцину під час внутрішньовенного введення може спричинити локальний біль, тяжке ураження тканин (утворення пухирів, тяжкий целюліт) і некроз. У разі появи найменших ознак екстравазації слід негайно припинити внутрішньовенне введення препарату.

Як і при застосуванні інших цитотоксичних препаратів, при застосуванні епірубіцину інколи можуть спостерігатися тромбофлебіт і тромбоемболія, в тому числі фатальна тромбоемболія легеневих артерій.

Як і інші цитотоксичні препарати, Ципрубіцин може спричинити гіперурикемію внаслідок швидкого лізису пухлинних клітин. Тому рекомендовано уважно стежити за рівнем сечової кислоти в крові для контролю цього явища фармакологічно.

Призначення живої або живої ослабленої вакцини пацієнтам зі зниженим імунітетом внаслідок прийому хіміотерапевтичних препаратів, включаючи епірубіцин, може призводити до тяжких або летальних інфекцій. Слід уникати вакцинації пацієнтів, які отримують епірубіцин, живою вакциною. Може бути призначена нейтралізована або інактивована вакцина, але відповідь на таку вакцинацію може бути слабка.

Внутрішньоміхурове введення епірубіцину може спричинити появу симптомів хімічного циститу (таких як дизурія, поліурія, ноктурія, утруднення сечовипускання, гематурія, дискомфорт у ділянці сечового міхура, некроз стінки сечового міхура) і спазм сечового міхура. Особливу увагу слід звернути на проблеми катетеризації (наприклад, обструкція уретри при масивних інтравезикальних пухлинах).

Внутрішньоартеріальне введення епірубіцину (транскатетерна емболізація артерій з метою лікування локальної чи реґіонарної первинної гепатоцелюлярної карциноми чи метастазів у печінку) може спричинити (окрім загальнотоксичних проявів, якісно подібних до тих, що виникають після внутрішньовенного застосування препарату) локальні або реґіонарні прояви у вигляді гастродуоденальних виразок (ймовірно пов’язаних з рефлюксом препарату в артерії шлунка) і стриктури жовчних протоків у результаті медикаментозно індукованого склерозуючого холангіту. Цей шлях введення може призвести до великих некрозів перфузованих тканин.

Як і більшість інших протипухлинних препаратів та імуносупресантів, епірубіцин у відповідних експериментальних умовах мав мутагенні канцерогенні властивості у тварин.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами

Вплив епірубіцину на здатність керувати автомобілем і працювати з механізмами детально не досліджували.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій

Ципрубіцин може застосовуватись у комбінації з іншими протипухлинними препаратами при хіміотерапії, але надзвичайно важливо ніколи не змішувати його з цими препаратами в одному шприці. Адитивна токсичність особливо негативно впливає на кістковий мозок, інші органи кровотворення і травний тракт. Застосування епірубіцину в комбінованій хіміотерапії одночасно з іншими кардіотоксичними препаратами, а також сумісне застосування кардіоактивних препаратів (наприклад, блокаторів кальцієвих каналів) вимагає ретельного контролю функції серця протягом усього курсу лікування.

Ципрубіцин екстенсивно метаболізується печінкою. Зміни функції печінки, спричинені супутньою терапією, можуть вплинути на метаболізм, фармакокінетику, терапевтичну ефективність та/або токсичність епірубіцину.

Введення паклітакселу перед застосуванням Ципрубіцину може призвести до підвищення плазмових концентрацій незміненого епірубіцину та його метаболітів, проте останні не є ані токсичними, ані активними. При застосуванні таксанів (паклітакселу або доцетакселу) після Ципрубіцину змін у його фармакокінетиці не спостерігалося.

Дексверапаміл може змінювати фармакокінетику епірубіцину та, можливо, підвищувати його ефекти пригнічення кісткового мозку.

Хінін може прискорювати первинне розповсюдження епірубіцину з крові до тканин і може мати вплив на розділення еритроцитів епірубіцином.

Сумісне призначення ?2b-інтерферону може спричинити зниження і граничного періоду напіврозпаду, і повного кліренсу епірубіцину.

Можливість відміченого розладу кровотворення має бути врахована при лікуванні препаратами, які впливають на кістковий мозок (цитотоксичні речовини, сульфонаміди, хлорамфенікол, дифенілгідантоїн, амідопірину дериват, антиретровірусні засоби).

Фармакологічні властивості

Фармакодинаміка. Ципрубіцин є антрацикліновим цитотоксичним препаратом. Оскільки відомо, що антрацикліни можуть впливати на чисельні біохімічні і  біологічні функції еукаріотичних клітин, точний механізм цитотоксичної і антипроліферативної дії препарату залишається не зовсім ясним.

Епірубіцин утворює комплекс з ДНК шляхом інтеркаляції плоских витків його молекули між парами нуклеотидних основ з подальшим пригніченням нуклеїнових кислот (ДНК і РНК) і синтезу протеїнів. Ця інтеркаляція запускає процес розщеплення ДНК топоізомеразою ІІ, що виявляється цитоцидними ефектами. Епірубіцин також пригнічує геліказну активність ДНК, що запобігає ензиматичній сепарації подвійного ланцюга ДНК і впливає на реплікацію і транскрипцію. Епірубіцин також бере участь в окисно-відновних реакціях шляхом утворення цитотоксичних вільних радикалів. Антипроліферативна і цитотоксична дія епірубіцину є результатом цих або подібних механізмів. Епірубіцин виявляє активність щодо широкого спектра експериментальних пухлин, включаючи лейкемії (LK 1210, P 388), саркоми (SA 180, солідні та асцитичні форми), меланому (B 16), рак молочної залози, рак легенів Lewis, рак товстої кишки (38), а також відносно пухлин людини, трансплантованих безтимусним мишам (меланома, рак молочних залоз, легенів, передміхурової залози та яєчників).

Фармакокінетика. Фармакокінетика епірубіцину в діапазоні доз 60-150 мг/м2 є лінійною. Плазматичний кліренс не залежить від тривалості інфузії чи способу введення.

Розподіл. Після внутрішньовенного введення епірубіцин швидко і добре розподіляється в тканинах. Зв’язування епірубіцину з білками плазми, головним чином з альбуміном, становить приблизно 77 % і не залежить від концентрації препарату. Епірубіцин здатний накопичуватися в еритроцитах, загальна концентрація препарату в крові майже вдвічі перевищує концентрацію препарату в плазмі.

Метаболізм. Епірубіцин екстенсивно і швидко метаболізується в печінці та в інших органах і клітинах, включаючи еритроцити.

Метаболіт епірубіцинол in vitro виявляв цитотоксичну активність в десять разів меншу, ніж епірубіцин. Малоймовірно, що епірубіцинол накопичиться in vivo в концентрації, достатній для досягнення цитотоксичного ефекту, оскільки концентрація його в плазмі нижча, ніж  концентрація незміненого препарату.

Виділення. Епірубіцин і його основні метаболіти виділяються шляхом біліарної екскреції і меншою мірою – із сечею.

Печінкова недостатність. Епірубіцин виділяється шляхом метаболізму в печінці і біліарної секреції, кліренс його зменшується при порушенні функції печінки.

Ниркова недостатність. У пацієнтів з рівнем креатиніну в сироватці крові менше 5 мг/дл фармакокінетика епірубіцину і його основного метаболіту епірубіцинолу суттєво не змінюється. Фармакокінетику у пацієнтів, яким проводиться гемодіаліз, не досліджували.

Фармацевтичні характеристики

Основні фізико-хімічні властивості: компактна маса або фрагменти пористої маси оранжево-червоного кольору.

Несумісність

Епірубіцин не слід змішувати з іншими лікарськими засобами, крім тих, що зазначені в розділі «Спосіб застосування та дози».

Термін придатності. 2 роки.

Умови зберігання

Зберігати в оригінальній упаковці при температурі не вище 25 ?С у недоступному для дітей місці.

Приготовлений розчин зберігати у захищеному від світла місці протягом 24 годин при температурі не вище 25 ?С або протягом 48 годин при температурі 2 – 8 ?С.

Упаковка

По 10 мг або 50 мг порошку ліофілізованого у флаконах із безбарвного скла, з гумовою пробкою, обтиснутою алюмінієвим  ковпачком  з кольоровою поліпропіленовою шляпкою (червоною – для флаконів по 10 мг або темно-зеленою – для флаконів по 50 мг). По 1 флакону в картонній пачці.

Категорія відпуску

За рецептом.